Біографії Францисканських святих - та....

Маргарита була незвичайно краси. Її краса вабила усіх залицяльників, але спокусив її лише молодий дворянин Арсеній, який був спадкоємцем замку в Монтепулцьяно. Маргарита використала нагодy і втекла з дому. Проживала зі своїм коханцем, пробуючи реалізовувати свою тугу за теплом і коханням. Не дивлячись на обурення всієї околиці і заперечення родичок цей казковий зв'язок пробігав у міру безхмарно. Маргарита проводила життя в надлишку, розкоші, гордившись своєю красою. Доглядає також зa своїм сином, який народився в цьому зв'язку. Однак всупереч поглядам, совість Маргарити не була спокійна. Часто це було для неї причиною страждання і пристрасних молитов. Ідилія тривала дев'ять років. Якогось дня Арсеній не повернувся з полювання. Маргарита знайшла його убитого, схованого під поламаними гілками ( за допомогою мисливського собаки). Дуже міцно промовила до неї правда про крихкість людського життя і щастя. Валиться сільський світ. Її виганяють із замку, рідня Арсенія може врешті відшкодувати собі ганбу, яку зазнали через "мезаліанс" з селянином. Разом зі своїм сином, наче Марнотратний Син, заламана психічно, мучена викидами совісті і без права на падіння, Маргарита повертається до свого сімейного дому. Однак реальність для неї жорстокіша ніж Євангеліє – батько намовлений через мачуху виганяє її з дому. Тиняючись добирається до Кортони, де знаходить притулок у двох гідних дворянок зворушених сльозами матері і дитини. Їх дім стає першим свідком незламної волі Маргарити, щоб стати святою та і то великою святою. Народиться в ній бажання і постанова покаятись і навернутись. У духовних пошуках допомагають їй брати францисканці. Процес очищення для майбутньої святої є дуже болючий. Має великі викиди совісті. Дуже часто сповідається, не може знайти спокою. Однак поступово захоплюється ідеалом св.Франциска. Зворушує її бідність, покаяння, любов до Розп'ятого Христа. Після багатьох витривалих прохань одержує хабіт Світського Орденy Святого Франциска. Маргарита багато молиться: за Костьол, за священиків, за грішників, про мир для Кортони, за хворих, за своїх ворогів, за душі страждаючих в чистилищі. Її улюбленою молитвою є „Отче наш". Кохає Ісуса в Євхаристії. Кохає також Ісуса в бідних людях. Знає, що її Жених з'являється в одязі і з лицем страждаючого, тому доглядає за хворими, приймає бідних в своїй келії, відвідує їх в будинках, готує їм їжу, асистує жінкам, що родять, та вдома певного добродійника засновує госпіталь для хворих. Жертвує їм все, що має. Любов Маргарити до Євхаристії перероджується в бажання святості від слуг вівтаря. Своєму синові, який хотів бути ченцем, наказує пунктуальну рецитацію молитовника, свого сповідника повчає, щоб проповідував Слово Боже в простий спосіб, зрозумілий для людей, іншому наказує, щоб готувався до Святої Меси , а не виходив до вівтаря не підготовленим. Робила зауваження навіть певному єпископу, щоб частіше вживав посох, ніж шпагy і більш довірився Богові, ніж своїй силі. За всіх священиків щодня молилась 100 разів „Отче наш". Останні роки життя Маргарита проводить у пустелі. Багато молиться, постить і умертвляється. Переживає також великі духовні темряви, а також зазнає багатьох містичних ласк. Вмирає 22 лютого 1297 р. Її тіло, вільне від зіпсування, можна побачити ще сьогодні в санктуарії в Кортоні. Свята Маргарита є притчею Бога, які чуда може зробити ласка в скрушеному серці. Традиція говорить, що останніми її словами були: „Спастися є легко, достатньо кохати".